Біографія

Патутін Руслан Владиславович

Серед привільних степів Дніпропетровщини розкинулося  мальовниче село Аполлонівка. Саме тут 16 лютого 1994 року в  сім’ї Владислава Патутіна та його дружини  Тетяни народився первісток – Руслан. З перших кроків хлопчик радував батьків своєю дитячою невгамовністю.

Невпинно плинув час. Руслан  зростав, міцнішав. Міцнішав і його характер.  Успіхи первістка в дитячому садку не могли не тішити батьків. З 2000р. по 2011. навчався в школі.  Руслан мав  великий потенціал,   гарну пам'ять, розвинену уяву. Вчителі, згадуючи хлопчика, відзначають,  наскільки швидко запам'ятовував навчальний  матеріал, артистично, виразно читав  вірші. Грамотністю та  творчим, образним мисленням вирізнявся серед однолітків. А ще Руслан любив мріяти! Друзі любили його,  серед товаришів був авторитетом. Після школи вступив до ВПУ №17

Запам'ятали Руслана душею компанії та ініціатором будь-яких пригод. Був  людиною, яка хапалася за кілька справ одночасно, та був при цьому дуже енергійним. Захоплювався риболовлею. Вистачало часу і на розваги  у компанії друзів, і на допомогу батькам. Особливо поважав свого тата, не соромився звернутися за порадою, у колі знайомих завжди згадував його добрим словом. Турбувався про своїх сестер і братів, був для них надійною опорою. Таке ставлення вилилось у майбутньому і  до власної сім'ї, бо по-справжньому зміг знайти себе якраз в оточенні своєї родини вже у Суданівці. Був неймовірно лагідним і люблячим батьком для свого сина Марка, "душі в ньому не чув", і малюк віддячував прив’язаністю та прихильністю. Руслана запам’ятали спокійним,  працьовитим  чоловіком, майстром на всі руки, був гарним будівником. Він докладав багато зусиль задля добробуту  родини дбав про будинок та обійстя. Коли приїжджав до батьківського дому, щоб відвідати близьких, не забував про гостинці для сестри, з якою добре ладив у дитинстві і був її першим другом.

 На Руслана чекало довге, щасливе життя у колі рідних та друзів. Скільки доброго, корисного він міг принести оточуючим! Якою опорою стати для дружини та сина! Яким помічником матері, батькові! Але коли війна чорною хмарою огорнула рідну землю, 3 серпня він став до лав «воїнів світла», на захист Батьківщини, родини від ординців XXI століття. Його зарахували до Військової частини А0284, 2 десантно-штурмового відділення, 1 десантно-штурмового взводу, 9 десантно-штурмової роти, 3 десантно-штурмового батальйону, старшим стрілцем. Проходив навчання у Великобританії.

 На жаль, кривава рука орків обірвала молоде життя 3 жовтня 2023 року  під час бойових дій поблизу села Мала Токмачка Запорізької області. Патутін Руслан Владиславович  у лавах небесного війська споглядає на рідну землю, Батьківщину, родину. Приходить у снах, спогадах до матері, дружини, сина, до рідних, близьких, друзів. Навіки 29-літній.

Навіки у нашій пам’яті. Не забудемо! Не пробачимо!