Маринчук Володимр Адамович

Маринчук Володимир Адамович - простий і скромний сільський чоловік Маринчук Володимир Адамович   народився19 березня 1971 року в селі Водяне  в родині,  де споконвіку займалися вирощуванням хліба, доглядали худобу, мали велику любов до життя.

У сім'ї Володя був наймолодшим. Вдома дві старші сестрички вже і дорослим називали його "синочком", передаючи в цьому слові всю родинну любов і ніжність до нього.

 З 1978 по 1988 рік навчався в Мопрівській середній школі. Учився добре. Був вірним і гарним другом. З дитинства відрізнявся неймовірною скромністю і фізичною силою. Мав хист до техніки й з дитинства завжди хотів працювати на тракторі чи комбайні, бо саме тато прищепив сину істину: ніщо не може бути ціннішим, як вирощування хліба.

 Закінчив школу,  пішов на службу в армію.

Повернувся до батьківської хати і  разом з татом працював на землі механізатором та комбайнером в КСП «Колос» - засівав поля, збирав урожай. Пропрацювавши декілька років, виїхав в село Волоське, де й одружився. Роботу на землі не полишав і там. Був хліборобом від Бога, з великою сільською душею, людиною спокійною та врівноваженою.

Та усе змінила війна. І Маринчук Володимир Адамович приймає рішення  йти захищати свою родину, рідну землю від ненависного ворога.

Здавалося б професія хлібороба і воїна несумісні. Та цінність хліба під час війни розумієш по-іншому. Свідомо пішов на смертельну небезпеку, не відступив, і виконав свій людський обов'язок до кінця.

13 січня 2023 року гірка звістка прийшла в Новопокровську громаду. Герой загинув у бойових діях з рашистськими окупантами захищаючи нашу свободу та незалежність у м. Бахмут

18 січня зібралося багато мешканців громади, односельців, щоб разом з родиною провести Героя востаннє.

Поховали Маринчука Володимира Адамовича в рідному селі Водяне поряд з могилами  батьків, які наче разом з природою оплакували прихід до них свого синочка.

Залишилася дружина без чоловіка, донечка без батька, сестра без брата.